“Вечори на хуторі біля Диканьки. Миргород” Микола Гоголь

“Вечори на хуторі біля Диканьки. Миргород” — вишукане подарункове видання до якого увійшли твори Миколи Гоголя про Україну,  її людей, традиції, народне життя й побут.

Тексти М. Гоголя у виданні подані в оригіналі — російською мовою, а додаткові матеріали (листування, коментарі тощо) — українською.

У збірку увійшли найкращі й найвідоміші твори письменника. Основні — «Вечера на хуторе близь Диканьки» і «Миргород» — доповнено статтями з «Арабесок» — «Взгляд на составление Малороссии» і «О малороссийских песнях», фольклорно-етнографічними записами, листуванням письменника. Твори подаються за прижиттєвими виданнями, де збережено чарівність народної мови. Примітки містять унікальні відомості з творчої історії кожної повісті. Книга оздоблена чудовими малюнками відомого митця Сергія Якутовича, лауреата Шевченківської премії.

Видання “Вечори на хуторі біля Диканьки. Миргород” визнане кращим в номінації “Арт-книжка” Національного конкурсу “Краща книга України” (2009 р.), а також стало лауреатом Міжнародного конкурсу “Мистецтво книги” (Москва, 2009 р.)

Микола Гоголь — класик української літератури. Витоки творчості Миколи Гоголя — в українській культурі. Українець за походженням, він провів своє дитинство на українських землях, добре знав народні казки, пісні, бувальщини. Саме вони насичували його уяву, що створила прекрасні «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Миргород». Хоча писав Гоголь здебільшого російською, він показав у своїх книжках всю любов до України. Як справжній  дослідник, він ознайомлює читача з мовою, якою говорять біля Диканьки, навіть подає словничок найбільш уживаних слів. Описує природу, розповідає про людей, їхні звичаї, вірування. І все це пройнято такою великою любов’ю, таким захопленням, таким замилуванням, що неможливо лишитися байдужим. Візитними картками Миколи Гоголя вважають містику і тонкий гумор. Також автор відомий своєю сміливою сатирою на російське суспільство, через яку йому доводилося терпіти атаки критиків і виїжджати за кордон.

Гоголь відкидає оптимізм Гете у трактуванні зла, що може бути використано, за твердженнями німецького класика, і на благо. Басаврюк з “Вечора напередодні Івана Купала”, батько-чаклун зі “Страшної помсти”, різна нечисть в образі відьом, характерників з інших повістей несуть біди під прикриттям благих намірів. Навіть чорт, осідланий Вакулою, виконує волю коваля тільки з примусу (в агіографічних переказах існують оповіді про те, як святі могли примусити нечистого переносити їх в інші місця; до речі, бурсак Хома Брут доводить панночку-відьму до загибелі, хоч потім, спокушений допитливістю, гине й сам).

Микола Гоголь прожив складне й водночас дивовижне життя. Нікому не відомим юнаком він приїхав до Санкт-Петербурга з далекої малоросійської провінції. Незабаром став кумиром північної столиці тодішньої імперії, згодом – мішенню для найвитонченіших і найпідступніших нападів; а через деякий час – гордістю й бажаним гостем іншої столиці імперії – Москви. Він помер у невимовній тузі; його роздирали мрії і плани, яким не судилося втілитися в життя. Наприкінці свого віку Микола Васильович ще більш самотній, ніж коли приїхав «вражати Петербург». Письменник не раз цитував слова з Біблії: У великій мудрості багато смутку, і той, хто примножує свою мудрість, примножує й смуток у серці своєму.